Мєдляк

Там дуже, дуже тепло,
Зими немає зовсім,
Там фантастичні зорі,
Коли на небі вже Луна!
Стелі немає, небо там тримають
Рясні колони зеленого гаю,
Повітря те вдихаю —
Про світ дурний я забуваю!
Там спокійно, нема людей
В дебільних масках,
Світить Сонце —
Воно немов в моїх руках,
Я втрачаю, себе у ньому я розчиняю,
Це не складно,
Головне — забути страх!
Там є лазурне море,
Там в білих шапках гори,
Там глибочезне небо
І не буває там грози!
Дихати легко, думати легко,
Від всіх та всього там так далеко,
Немає бруду людського та зради,
Там можна час не рахувати!
Як в дитинстві, коли ніщо не заважає,
Світить Сонце —
Воно немов в моїх руках,
Я втрачаю, себе у ньому я розчиняю,
Це не складно,
Головне — забути страх!
Мене гріють хвилі,
Мене не гріють мрії
Зраджених ідей,
Я знати не хочу
Про те, що десь існує
Світ дурних людей…
Я чую звук,
Немов хтось хоче
Відчинити мої двері,
Я вас благаю, не робіть,
Не робіть цього будь ласка,
Я не хочу прокидатись…
Не змушуйте мене —
Це мої мрії, мій сон,
Моя власна казка!!!
ЗАМКНУТЕ КОЛО!!!
МОЯ ПРОБЛЕМА —
УСЕ, ЩО НАВКОЛО!!!
Так я залишаюсь,
Не дітися нікуди
Від сірості буття…
Але я тримаю в руці пісок надії -
Яка і є життя!
Це і є життя!