Давай я навчу тебе поганому

Недоказаний міф у забутому місті
По проспектах і стінах повільно тече.
Я ковтаючи дим, ти збираючи листя,
Забуваємо все, пам’ятаємо все.
Тільки вечір вологий, як подих останній,
На долоні малює повітряний рай
Щось банальне і тепле, бо справді реальне,
Зашарілий такий непроявлений слайд.
Приспів:
Давай я навчу тебе поганому:
Купатись в вогні, водою дихати
І серед зими цвісти тюльпанами,
Святими до божевілля ліками.
Тримати вітри, зірками гратися,
Ходити по небу над туманами,
В отарі видінь не розчинятися.
Давай я навчу тебе поганому.
Білих клавіш пісні перелізуть на струни
І навіки затягує відстань і час.
Мій столичний акцент, твої теплі парфуми,
У сніги, в павутину, у сяйво прикрас.
Окулярами скрию таємниці дорослі,
Пригорни мене міцно, моя самота.
Я ковтаючи дим, ти ковтаючи сльози,
Залишаємось жити в паралельних світах.
Приспів.