Вера+Миша

Зачем мы повстречались
С тобою на вокзале?
Зачем ко мне тогда ты Подошёл?
Мои глаза так ясно
«Усе тобі сказали, Міша».
И нам с тобой, Мишаня,
Стало хорошо.
Я бачив тільки очі,
Вуста твої дівочі.
І груди, що здіймались,
Як міхи.
Шо є, то є.
Я шось сказать хотела,
Молчала и робела, Миша.
Но ты простил усе мои грехи.
Пр.: Ми збагнули тільки потім,
Що любовь — шалений потяг.
Він байдужий до прокльонів,
До благань, страждань і сліз.
Ми забули номер рейса,
І закончились вже рельсы.
І летять, як ті вагони,
Наші долі під откіс.
В купе твоїм службовім
Є місце для любові.
Я там злітав душею,
Як літак.
І наче ненавмисно,
За тебе всі колеса, Вєра,
Відповідали: «Так, так, так, так, так!»
Мишко, «орел мій юний»,
Не рви мне сердца струны.
Я всё равно скажу тебе одно:
«Любов — вона як море, Міша.
Такої, як у нас, лав сторі,
Нет у индийскому кино».
Пр.: Ми збагнули тільки потім,
Що любовь — шалений потяг.
Він байдужий до прокльонів,
До благань, страждань і сліз.
Ми забули номер рейса,
І закончились вже рельсы.
І летять, як ті вагони,
Наші долі під откіс.
Пр.: Ми збагнули тільки потім,
Що любовь — шалений потяг.
Він байдужий до прокльонів,
До благань, страждань і сліз.
Ми забули номер рейса,
І закончились вже рельсы.
І летять, як ті вагони,
Наші долі під откіс.
Ми забули номер рейса,
І закончились вже рельсы.
І летять, як ті вагони,
Наші долі під откіс