Восени

З ними те, чого не буде: сіли, побалакали, поплакали.
Тоді між хмарами у небі ще були сині плями. Так буває восени.
Знаєш, хтось у голові моїй ріже дірку. Звідти пустить кіноплівку — чорно-білим
по живому:
На, пригадуй, як буває восени.
В тумані вчора бачив вранці сірі башти, знаєш, з них очима вікна.
Іноді зненацька страшно,
Ніби шось важливе дуже вчора я програв в азарті, їду ось тепер в плацкарті туди,
де буду довго…
Приспів:
Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.
Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.
Восени скрізь жовте. Сині плями позникали, я питав: Куди? Коли? Чі є на цьому
дні корали?
Шось відповіло: нє-а. Шось посміхнулось криво, я відчув, що все даремно,
що все мимо. Пішла злива.
Как-как-кап-кап. Як сльози із очей Марусі, мокрі люди в однині. Може, плачуть.
Може, ні.
Немов бабусі шорхають додому, як в ніч, зникають з неба плями сині.
Знаєш, так буває…
Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як у цирку люди. Йшли дощі,
як під копірку.
Та, як зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало. Тим часом десь у небі мої
хмари плями сірі знов плясали в однині.
Приспів:
Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.
Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.
Далі все мовчало довго. Трохи змерз я. Був ранок сивий
Та новим асфальтом білим (що ж робити?) пішов додому
Я та сніг не розуміли: Сталось що? Навіщо? Чому?
Що я питав так довго вчора…
У мікрофона. У мікрофона. У мікрофона…
Приспів:
Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.
Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.
Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.
Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.
Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.
Тепер я знаю, як буває восени, я питав, може чув хто, може, ні.