Дум-дум

Були, були на сонце сподівання,
Та раптом темна хмара надійшла,
І серце вкрила прохолодь чекання
І на душі поменшало тепла.
Де пахкотіли трави-медоноси —
Запахло гірко духом полину.
Вже соловей не п'є досвітні роси,
Не будить в серці ніжності струну.
Приспів (2):
А що знайдеш, а що загубиш,
Ніколи не вгадаєш,
Коли нема того, що любиш,
То любиш те, що маєш.
На самоті смиренні тим, що маєм,
Ховаєм жаль за тим чого нема.
В тумані мрій надії переймаєм
І спокушаєм віру крадькома.
Не кожне серце знається в коханні,
Що нам дано — приймаємо як є,
І тим себе втішаємо в шукані,
Що десь комусь нас може не стає.
Приспів. (2)